Как же это глупо!


А что считается в жизни глупым? То, что не умещается в слово «мораль»? Или то, что не поддается разумному объяснению? А мечты, что не сбились они глупые? Ведь, они так и остались мечтами! Что-то в них было не так? Выходит мечталось о чем-то глупом… А кто возьмет за руку и спустит тебя не землю? Аккуратно так… что бы не болело… Скажет, не мечтай об этом, это глупо. А послушалась бы? Нет. Тоже, выходит, глупо?

Думать о глупых несбыточных мечтах - глупо? Зачем о них думать, если они не сбылись? Зачем анализировать, подводить итоги, искать свои грехи на пути к их осуществлению?  

А вспоминать? Наверное тоже глупо… Зачем, если сейчас у тебя есть все и даже лучше?! Глупо, наверное, когда портится настроение  только при одной мысли об этом…Глупо удалять все, что могло бы напомнить. Глупо успокаивать себя, глупо закрывать глаза… Глупо забывать?!

Глупо говорить об этом. Так же глупо об этом писать.

А что не глупо? Быть паинькой? А если ты не такая? Глупо играть хорошую?!

Глупо потерять то чего добивалась. Глупо быть дуррою. Глупо думать о том, что глупо, ведь это глупо.

Хорошее слово «глупо». Только все мы его понимаем по-разному. У каждого в жизни свое «глупо». Это код. Мы говорим его, не понимая, что для каждого оно разное. И пусть сейчас меня никто не понял… и это глупо писать о том, что никто кроме меня не поймет, но более глупо слушать одну и ту же песню второй час подряд. Что я, глупая, и делаю.

 


Открыть | Комментариев 9

Не для обговорення.


Твою вагітність помічали всі окрім тебе. І груди, що стали схожими на дві повітряні кульки, і погане самопочуття всі розцінювали не так, як ти. Лише ти списувала вечірнє підвищення температури на жаркий день. Запаморочення ти сприймала, як щось буденне. Їла, а за 15 хвилин сідала знову до столу і з’їдала таку ж порцію. Ти почала лягати спати о пів на десяту і все ще вірила, що з твоїм організмом нічого не відбувається. Та що там правду таїти! Навіть коли лікар сказав: «Вітаю! Ви вагітні» ти не повірила. Прийшла додому і ще раз зробила тест. Це був восьмий за останні 10 днів. Н другий ранок ти зробила ще один, думаючи, що за ніч друга смужка могла кудись дітися.

Ми всі хочемо стати батьками. Дуже хочемо, але колись. Не зараз. І як ця маленька, тоненька смужечка змогла все змінити у твоєму житті? Тепер ти зрозуміла чому, лякаючись, хапалась за живіт. Тепер все стало на свої місця. Лікар сказав, що на стінці твоєї матки розвивається 5-ти міліметровий результат твого кохання. П’ять міліметрів!! Ти береш лінійку і не віриш. Така малесенька, а стільки клопотів. Як оцих маленьких 5 мм можуть заставити твій дорослий організм так себе почувати?! 5 мм і мозок думає вже по-іншому. Ти зрозуміла, для чого жила на світі. Ти знаєш, для чого природа тебе створила жінкою. Ти вичитала, що на цьому тижні у твоїх 5 мм зароджується серце і робить свої перші удари. Ти сказала це йому, а він цілу ніч цілував твій живіт, боячись пропустити той перший удар.  Ти вдячна йому за те, бо ту ніч тебе дуже тягнув низ живота. Ти говорила з тими 5-тьма мм і просила «не боли, перестань… не боли…»

         А зранку лікар виписав тобі уколи… Загроза викидню… Ти притискаєш руку до живота і знову просиш «не боли…перестань…не боли…»

         А потім був другий лікар. І знов УЗД. Ти бачиш на моніторі маленьку крапочку і стараєшся запам’ятати її на все життя, щоб потім розказати про це своїй народженій дитині. Пройшло кілька днів, а у тебе у утробі тих самих 5 мм. Ти нічого не розумієш, адже це вперше з тобою. І живіт твій перестав боліти... Ти тішишся, думаючи, що все позаду.

         Ще одне УЗД і знову 5 мм. Моя маленька, чому ти не ростеш? Хіба так повинно бути?

         А потім була кров. Не багато. Не так, як в фільмах показують… Зовсім не багато. Твій лікар хвилюється, а ти розмовляєш зі своїм животом. Він починає сильно боліти, а ти плачеш і просиш «не боли…благаю…не боли…» Ти просиш, аби тих 5 мм не покидали тебе…

         А у лікаря свій діагноз. Твої руки німіють від болю, а від обличчя відливає кров. Ти сидиш перед комп’ютером і шукаєш в Інтернеті, що значить «завмирання вагітності»…

         Лікарі хотіли покласти тебе на стіл, та вичистити з тебе все, що залишається після самовільного переривання вагітності. Та врешті решт сказали  – природа зробила все сама. Тобі кажуть «До побачення. Ідіть додому і відпочивайте. Це все що вам зараз потрібно». А ти робиш свої підрахунки і розумієш, що маленьке серденько так і не зробило своїх перших ударів.

         Вона мала бути Євою. Я хотіла її так назвати. Смішно мабуть давати ім’я п’ятьом міліметрам… Та я не знала, що їй ніколи не судилося родитися…

Я тепер часто рахую скільки місяців лишалося б до її народження. Буває гляну в Інтернеті графік розвитку вагітності і уявляю, що би вона робила на цьому тижні в моєму животі. Мабуть вже б штовхалася…

         Ми будемо покарані за всі гріхи вчинені на землі. А хто відповість чи є моя вина, що моя Євочка померла?

         Прости мене, моя маленька…

 


Открыть | Комментариев 10

Я повернулася :)


Не пройшов і рік, як я, нарешті, з спостерігача повертаюся до користувача. А все тому, що я ніяк не могла згадати, який же в мене тут пароль. Думала так довго, що забула про що думала. Час йшов, а шляки трафляли ще більше. ХБ снився по ночам, пости тіснилися на компі, а паролю, курва, не пам*ятаю. От і я сьогодні вирішила покласти край цьому, витягла блокнот де в мене записані всі мої почтові ящики і паролі до них (знаю, ж що забудькувата!), методом тику знайшла саме той ящик і...... що ви думаєте? Мені висилають пароль якого я би в житті не поставила!!!!!!!!!!!!!!!!! Та щоб я здохла на цьому місці (о, ужос, здохнути на роботі!!), я ж блондинка!! Паролі в мене завжди одинакові, хіба декілька цифр додаю для убєдітєльності (своєї), що я таки хакер кльовий. І тут набір букв різної мови та великі і маленькі і ще й отака штучка--->@ посередині. Ну не могла я так багато випити, щоб поставити такий пароль! І не курю таке, щоб придумати таку комбінацію символів. Здається мені, що це хтось мені так спеціально влаштував. Адже з ХБ ніколи не вихоида. По ссилочці зразу відкривалася моя сторінка. Так що це міг зробити будь-хто, хто мав доступ до мого ноуту.

На жаль розслідування не дасть результатів. Навколо все корумповано. Прокуратуру, міліції підкупили.

А я дякую Вам, що послухали. Якщо якась падла зробила це мені спеціально, значить, вона знатиме про мою перемогу над паролем. Вважатиму, що я відімстила. Отаке.

Всім привіт!!!! Хто тут женився/вийшов заміж поки мене не було? :)

Цьом! 


Открыть | Комментариев 17

Не сказано.


Бармен за стійкою в черговий раз гидко посміхнувся, щойно задзвеніли дзвоники на вході. Ця дивна дівчина знову прийшла. В їхньому маленькому містечку її було не важко запам’ятати. Вона часто з’являлася нізвідки, пропадала і через декілька місяців знову приходила.

- Ось ваше меню. Чи ви відразу замовлятиме? – цього разу він не дозволив обслужити її офіціанту, адже врешті решт вирішив розгледіти її зблизька. Він знав, вона ніколи не відкриває меню, а замовляє завжди одне і теж.

- мені, будь-ласка, віскі та кока-колу. Окремо. Без льоду.

Не така вона й красива, подумав собі чоловік, йдучи до бару. Дівчина, як дівчина. Та ще й туш розмазана. Ревіла чи що?

*****

Вулиці цього містечка вона вже давно вивчила напам’ять. Вона сама ходила ними та пізнавала незнайоме місто. Ніхто не водив її за руку та не розказував його історію. Все було зовсім по-іншому. Все сталося не так, як вона мріяла.

В цій кофейні вже був навіть столик, якого вона називала своїм. Подалі від людей та проходу, в куточку біля самого вікна. А за широкою вітриною відкривалося місто, в якому вона чужа та не потрібна. От цей хлопець на барі вже кривиться, щойно побачивши її. Не кожному сподобалося б таке. Але це була єдина посмішка, яка зустрічала її в цьому місті. І байдуже, що така непривітна.

За вікном пробігали люди. Вона уявляла собі, що зараз могла би також бути в цьому натовпі. Наприклад, як оця жіночка. Куди вона спішить? Додому? Приготувати вечерю чоловіку, зустріти зі школи дітей…Могла. Та не стала.

Вона вже почала впізнавати перехожих. Мабуть повз це кафе пролягала їхня щоденна дорога. От цю тітку, з постійно грізним обличчям, вона вже добре запам’ятала. Нічого окрім широких бабських балахонів вона не носить. А насправді ще дуже молода. Поправилася, мабуть, після пологів. А може й не одних. Невже подружнє життя і пологи можуть так вплинути на жінку? Чомусь, думалося їй, що та тітка до заміжжя виглядала більш привабливіше.

Пити зовсім не хотілося. І сльози вже всі висохли. Просто приїжджати сюди вже стало звичкою. Вона ніколи не планувала можливий візит в провінційне містечко. Все виходило спонтанно. Просто йшла на вокзал та купувала квитки. Друзям, рідним нічого не розказувала, а як питали де була, то вигадувала, якусь дурницю. Адже їй давно наказали, закрити цю тему. Вони більше не могли слухати про одне і теж. Та це й правильно. Для чого когось тяготити своїми проблемами? Друзі підтримали, як могли. Зараз вони хочуть бачити її нову та душевно здорову.

Насправді наше життя проходить за принципом спіралі. Кожен новий виток чітко повторює попередній. Замкнуте коло. Вона вже думала колись, що не зможе більше так любити. З однієї сторони це так і було. Так як любила вона в 17, в 24 вже не змогла. Проте, як і в попередній раз вона кинулася в ті почуття з головою. В 24 любила вона зважливо, більш обдумано та сплановано. Не було гірких сліз на показ, поривів порізати вени. Прийшла, якась нова мудрість і розум, що можливі в цьому віці. Для порівняння: зараз вона була розумнішою ніж попередній раз. Тоді чому все закінчилося швидше? Набагато швидше?

Кока-кола пускала бульки, ті лопали і неприємно мочили ніс. В рекламі виглядало, наче це дуже забавна річ. Насправді відчуття таке, наче тобі пчихнули на обличчя.

Вона побачила його відразу. Він ні краплі не змінився. Хіба, що став трохи більшим чи що? Ні не виріс, а мабуть набрав ваги. Як завжди намагався зробити декілька справ одразу. Ось однією рукою тримав телефон, розмовляючи по ньому, а другою за комір вів малу дитину. Дівчинці було не більше року. А може два? Вона мало розбиралася в цьому. Але зробивши свої підрахунки в голові, зрозуміла дитині не може бути більше 1,5 року. Мала все намагалися вислизнути з його рук, проте їй це мало вдавалося. Врешті решт він припинив свою розмову. Сховавши свій телефон у кишеню, він присів біля малої та щось запитував, поправляючи її легкі завитки волосся під яскраву заколку. З якою ніжністю він це робив! Мала слухала його уважно, наскільки могла в своєму віці. Він взяв її на руки, а вона тикнула маленьким пальчиком на вітрину кофейні, даючи зрозуміти, що їй хочеться саме сюди.

До неї підійшов офіціант та поставив на стіл серветки. Вона й не помітила, як по обличчю бігли сльози. Вони вже навіть не гіркі і не солоні. Всю гіркоту вона виплакала давно, а зараз тече просто вода.

Він не помітив її, пішов прямо до бару та замовив щось.

А що дітям замовляють? – думала вона. – Мабуть морозиво та  молочний коктейль. Чи малій не можна морозива, аби не застудилася? І сік попросить підігріти в мікрохвильовій? Схвильовані батьки так часто роблять. Вона бачила таке. І не раз.

Він взяв собі каву, та сів неподалік. Малій втиснув надувну кульку та відпустив бігати між столиками.

Вона не зводила з нього погляду. Їй було байдуже що буде далі і що подумають люди. Сьогодні їй стало зрозуміло, що сюди вона приїхала востаннє.

- Ти?? Це дійсно ти? – він аж підвівся з-за столу, не вірячи своїм очам.

- Я. Привіт.

- Скільки років ми не бачилися? Ти когось чекаєш? Я присяду біля тебе, а то не зручно так розмовляти.

Він знов, все вирішив сам і не дав їй нічого відповісти. Вона знов подумала, що хай все буде так, як хоче він.

- А ти чого тут? Якими вітрами тебе сюди занесло? По справах? У відрядженні?

Ну що тут скажеш? Правду? Вона вже давно переконалася, що правда нікому не потрібна. Та правда тільки все псує і її часто сприймають за брехню. Брехня більш схожа на правду, бо ми вигадуємо, те як би нам хотілося, а не так як в кінцевому результаті сталося.

- Я по особистому питанню…

- Особистому? – його погляд застиг на секунду. Він знав в цьому місті всіх. Навіть кожного бродячого собаку. До кого вона могла приїхати? В грудях різко вкололо. Стоп. Не думати.

- Чия дитина? – Вона махнула головою в сторону, де гралася мала.  Їй не хотілося допускати, щоб він зрозумів чому насправді вона тут. Тому перевела розмову в інше русло. Більш цікаве їй.

- Моя.

Кінець. Її серце відірвалося та впало вниз. Все. У грудях більше вже нічого не стукає.

- А дружина де?

Він скривився. Він завжди так робив, коли не хотів відповідати та не міг не відповісти. Обличчя так само, як тоді, два роки тому назад, напружилося від роздумів. Лише в кутиках очей з’явилося більше зморшок, аніж колись.  Вона не перепитувала. Їй за щастя було навіть просто отак сидіти і спостерігати за ним. І не хай в горлі душать сльози.

- Дружина поїхала додому. Через декілька годин ми зустрічаємо її на вокзалі.

Це все що вона хотіла почути. Залишатися їй тут далі немає потреби.

- А як ти? Як у тебе справи? Як на роботі? – про особисте життя запитувати не хотів. Чи то незручно було влазити в чуже, чи просто боявся відповіді.

- Робота? Нормально… - вона вдавано глянула на годинник, та почала швидко збиратися. – Вибач, мені треба вже йти. Дуже рада була тебе бачити, шкода, що обмаль часу. Ну, може в інший раз?

Він сидів непорушно та не міг сказати ані слова. Він не вірив, що вона ось тут, поруч, на відстані витягнутої руки. Варто лише дотягнутися і заполонити її в своїх обіймах. Вона би кричала, що немає чим дихати, її тонке тіло вже б почало потріскувати в його кріпких руках. Він би вдихнув запах її волосся та різко б відпустив. Вона ніколи не любила, коли він так робив. Після таких обіймів, їй крутилася голова і вона ладна була впасти будь-якої миті. Звичайно він би не дозволив цьому статися, але вона так чарівно сердилася і він так любив її в той момент.

А зараз вона покидає його. Як тоді. Два роки тому назад. Хто винен тому, що сталося? Він вважав її, а вона його. Вони так і не порозумілися.

Її руки тряслися та голос тремтів. Тільки щоб він цього не помітив! Терміново бігти! Бігти, бігти, бігти подалі звідси. Щоб не бачити того чиєю вона не стала, та чужу дитину, якій вона не мама.

- Почекай! – він вхопив її за лікоть, не даючи піти. – Ти куди? Давай поговоримо.

- Ми вже все сказали один одному – відрізала вона. – Прощай.

Офіціант підійшов до столика, де сиділа вона, а тепер залишився чоловік з дитиною. Забрав залишені нею гроші.

- Ще одну каву будь ласка. І коньяк до кави. – трішки алкоголю не завадить. Треба заспокоїти серце. Давно воно так не стрибало від емоцій.

«А все ж таки дивні створіння люди – думав собі бармен. Він уважно спостерігав сцену, що відбулася за столиком біля вікна. Йому навіть вдалося почути декілька фраз - він спеціально заради цього пішов прибирати на сусідньому столі. Між тими обома явно щось є. Але як? Якщо цей чоловік вже більше ніж рік одружений? Гуляє від жінки чи що?»

****

- Тату, а давай сьогодні знову підемо в кофейню? – дівчинка років п’яти благаючи заглядала йому у вічі. 

- Втечемо від мами, замовимо по молочному коктейлю і знову мріятимемо?

- Так! Так! І тістечко, оте з вишенькою, купиш мені?!

Мала підстрибувала на місці в передчутті свята. Це було єдине кафе де продавали стільки солодкого.

Вони сіли за столик біля вікна. Мала бігала між столиками та намагалася познайомитися з хлопчиком трохи старшим за неї.

Він задумливо дивився у вікно. Сотні людей та між ними нема однієї. Його сімейне життя склалося непогано. Дружина хороша: любить його та дбає про нього. Він всі свої старання вкладав в сім’ю аби та була в достатку. Та не вистачало одного. Душі. Серця. Того, про що колись говорила Вона, а він не розумів.

«Скажи правду, чому ти тоді приїжджала до нас в місто?» - подумав він.

А вона, за 800 кілометрів від нього та провінційного містечка, ховаючись в своїй квартирі від дощу, написала пальцем на віконному стеклі:  «Я так хотіла побачити тебе! Я не хотіла дзвонити і нав’язуватися тобі. Я не мала в кого про тебе розпитати. Я вирішила, що доля нам повинна подарувати ще одну зустріч. Я хотіла побачити, чи можеш ти жити без мене. Я знаю, це тупість. Але тепер я розумію, тоді ти зробив правильний вибір. Зараз в тебе є те, чого не було зі мною. Щасти тобі.»

В нього було все. Окрім неї.

А в неї не було нічого без нього.

Вона продовжувала вірити в їхні спільні мрії, а він здійснив їх з іншою. На світі не буває казок. Або бувають та не з нами.

 

 


Открыть | Комментариев 15

В демотиваторах навіть можна знайти таке:


 


Открыть | Комментариев 26

Ебанутым нет покоя


от такий в мене висновок під закінчення робочого дня.


Открыть | Комментариев 21

Життя в підземці. Мабуть, вона Ангел.


Сьогодні в метро я бачила ангела. Мабуть, колись ця стара жінка була красивим білим мешканцем небес. Вона прийшла на землю аби виконати чергове завдання та залишилася назавжди. Я не знаю чому. Можливо не впоралася? Чи, як книжки люблять писати, закохалася у людину?

Ця жінка, мабуть, прожила важке життя, адже в очах пустота, а повіки червоні від сліз. За спиною не залишилося навіть сліду від красивих пишних крил, лише білосніжне волосся залишає таємничий натяк.

Вона стояла біля виходу з ескалатора та пильно  вдивлялася в очі людей. Чиї вона шукала? Подібні своїм? Мабуть, там на небі вона мала друзів та своє життя, а залишившись на землі вона втратила все. Я впевнена, що тут вона не має нічого. Чому? Бо рука її була простягнута – вона так і не навчилася заробляти собі на життя. Ангел не зумів зрозуміти людського потягу до купюр. Довгі роки, у свідомості людини, пролетіли для неї, як мить. Там за хмарами вона прожила у тисячі разів довше і залишалася красунею. А тут за якихсоь пару десятків літ її лице змінилося. Спочатку вона не могла, мабуть, зрозуміти, що це за лінії перекреслюють її обличчя. Та згодом змирилася – повернути крила їй вже не під силу. 

         Чим більше я наближалася до неї, тим більше бачила, як на білому полотні обличчя майже кров’ю червоніють повіки від сліз. Хто його  знає, а може падші ангели плачуть кров’ю? І ця старенька не дивиться у дзеркало, аби не бачити свого поморщеного обличчя і безпомічними кулаками розтирає по лиці червоні сльози.

Її нижня губа тремтіла. Може сказати, щось хотіла? Чи кликала небо, випрошуючи прощення? А може все набагато простіше і вона просить на хліб? Відчуття голоду, мабуть,  також не було їй знайомо. І споживати їжу для неї було не звичним заняттям. Вона навчилася. Вижила!… А для чого? Чи не за велику ціну вона заплатила за втрачені крила?

 


Открыть | Комментариев 37

Відеозвіт


Ось і добігає до кінця черговий робочий день (Оу! І тиждень!). До Вашої уваги звіт виконаної роботи.

 

а ще оце (ржунимагу) а ще там (на ютубі) є багато їхніх репортажів. Якщо Вам буде ніколи - з наступного робочого тиждня я знову підготую відеозвіт.

Открыть | Комментариев 1

Як довго я шукала цю пісню!!!!!!


 


Открыть | Комментариев 8

Моя улюблена добірочка. Оновлено :)



Открыть | Комментариев 21

Оху**на пісенька. І в кліпі літо... скільки нам залишилося до весни? 46 днів.


 


Открыть | Комментариев 4

Просто настрій такий...


і ще це...

Открыть | Комментариев 17

для burningspirit :)


 


Открыть | Комментариев 17

Сьогодні я порахувала, що до весни залишилося 49 днів. Це ж не багато?



Открыть | Комментариев 21

Наштовхнулася в неті. Ну, шукаємо 10 відмінностей зі своїми святковими днями)))


 

Новогодняя неделя
31 декабря.
Так, оливье дорезала, курица готова, пюре готово, фрукты помыла, квартиру убрала, платье погладила, башку помыла, ноги побрила. Елка, тварь, еще раз упадешь, скормлю тебя бешеной корове! Ну, где же вы, гости дорогие, я как раз в праздничном новогоднем настроении проходите, блин, садитесь, жрите! Ну, что за новый год? Чин-чин!

1 января.
Диван. Холодильник. Диван. Холодильник. Диван. Холодильник. Чародеи, гардемарины, Верка Сердючка, катарсис. Интересно, кто из гостей запер кошку в посудомоечной машине? Холодильник. Диван. Диван. Диван.

2 января.

Здравствуйте, гости дорогие! С вас мартини и мандарины, с меня оливье и елка. С праздником! Елка, тварь, стоять! А то скормлю тебя бешеным гостям. Кошку не видели?.. Странно. За новый год!

3 января.
Диван. Холодильник. Диван. Холодильник. Диван. Але, привет! К тебе?
Нууу: это же надо движения совершать: Ну хорошо, еду. А у тебя жратва еще осталась? Ок, тогда с меня мартини и мандарины. Предлагаю тост: ну, сами знаете:

4 января.
Покакать бы. Я состою из оливье, а вместо мозга у меня мандарины. Надо сделать перерыв, пойти прогуляться, попить минералочки: Ой, здрасьте! Какими судьбами? Мимо бежали, решили заглянуть, водки хряпнуть, погреться? Ну, проходите: За новый год? Ну, давайте. Видела, как кошка сама залезает в посудомоечную машину и запирается изнутри надо завязывать с праздниками.

5 января.

Мам, пап, привет. С новым годом вас, дорогие, всего вам превсего! Мама, сжалься, если я съем твоего холодца, я тресну прямо на ваш праздничный стол или у меня желудок через уши на волю полезет. Нет! Никаких салатиков! Я беременна оливье хотите такого внука? Ну вот и оставьте меня тихо дышать в проход и сожалеть о своей никчемной жизни: Шампанского выпью, но только в качестве обезболивающего я же знаю, что живой из-за вашего стола не вылезу!

6 января.

Сегодня у нас сочельник, надо встретить светлый праздник как полагается! Так, оливье дорезала, курица готова, пюре готово, фрукты помыла, квартиру убрала, платье погладила, башку помыла, ноги побрила. Здравствуйте, гости дорогие, проходите: оставьте елку лежать, у нее, как у всей страны, спячка. Ну, с наступающим вас! Мне не наливать! Ну, если только чуть-чуть,
символически: За рождество! И за новый год, конечно, же. Рождество главнее? Ну, давайте еще раз за рождество! И за новый год, чтоб он на нас не обиделся. За рождество и новый год вместе, чтобы никому не было обидно?
Давайте!

7 января.

Диван. Диван. Диван. Надо собраться с мыслями и вспомнить, где в моем доме холодильник.

8 января.

Але, привет! Вы едите ко мне гадать? Ну, давайте: Только мартини не привозите, а то меня на суженого-ряженого стошнит. Выйду замуж в этом году, рожу ребенка, уеду за границу - отличный результат! За это надо выпить. Есть водка и минералка предлагаю продолжить гадание, мне еще надо денег в будущем году и здоровья, чтоб каникулы пережить! Предлагаю тост: ыыыыы:..

9 января.
Так, все, завтра на работу, пора приходить всебя. Кошка, выходи, я больше не буду! Здрасьте, вы опять ко мне? Слушайте, завтра на работу, имейте совесть! Чай будете? С тортом. Коньяк принесли? Ну хорошо, чайную ложку в чай и больше ни-ни! За новый, блин, год. Ух ты, какой чаек вкусный! Кому еще налить?..

10 января.

Так: Это мое рабочее место. Вот только вопрос кем я работаю? У меня где-то должна быть должностная инструкция................

Открыть | Комментариев 12

Музыка : Крістіна Агілера  

Ех.....


От сиджу і думаю... Я всім казала, що рік грядущий то мій рік. Начебто саме в 2010 в моєму житті все буде як-найкраще. Адже я тигр. Але практика доводить протилежне :( Перед Новим Роком мені вкрали телефон, вчора я загубила гаманець зі всіма карточками і всякими потрібними дрібницями... грошей ноль. Сісти би та розплакатися.....але тут як тут знайшлася Дастіна))) І.....наступний пост я присвячую тим, хто скептично віднісся до Дастіниної пропозиції запросити її на суші)) А  ще скажу, що свято там, де є МИ. Всіх з Новим Роком! Бережіть свої речі і хороших друзів!!!


Открыть | Комментариев 9

без коментарів


Мені тут ссилочку одну скинули...Гляньте))

http://www.realdoll.com/cgi-bin/snav.rd?action=viewpage§ion=dollgallery


Открыть | Комментариев 16

Сила асоціацій інколи вражає)


Ось, що я отримала щойно від Датсніи по асьці. Ніяк не зрозумію, про що вона? :) Вибач, крошка, що довго не відписую))))
"... як уявити, шо ти не вдома, а на березі індіського океану, коли в тебе за стіною йде ремонт. а поряд мявчить голодний кіт... неможливо уявити, шо ти ситий, коли бурчить живіт... піду зроблю собі кави."

Открыть | Комментариев 24

Настроение : Веселий - скоро відпустка))    

Моя улюблена добірочка


А тепер піднімаємо собі настрій))


Открыть | Комментариев 12

Музыка : Таліта Кум - Іноземці  Настроение : роззлючений    

Життя в підземці


Зустрілися якось в метро двоє різних людей. Вони були настільки не схожими, що здавалося в дечому були навіть, як дві краплі води. Жінка, років 60-ти, зайшла у перші двері напівпустого вагону. Тридцятирічний чоловік зайшов в останні. Їхні погляди зустрілися лише на мить. Як вперті дуелянти вони не зробили жодного кроку геть. Я сиділа на однаковій відстані від кожного з них, відчуття було таке, що я потрапила під перехресний бій. Та це вже були вигадки фантазії… Щойно поїзд зірвався з місця, вони розпочали свій хресний хід, рухаючись в напрямку один одного.

Стара низенька пенсіонерка із сиво-білим волоссям  продавала ліхтарики. Її мозолисті руки міцно тримали повну торбину ще не проданого товару. Їй було важко йти, а тим більше говорити. Жінка ледве дотягувалася до поручнів аби продемонструвати чудо-магніт на ручці ліхтарика. Я спостерігала за нею і думала: в цієї старенької явно є внуки, діти і можливо навіть старий дід. Може їм повезло та до цієї глибокої старості вони дожили разом. За її плечима велике життя. Освіта, довгі роки праці на заводах (а як інакше в СРСР?). Але зараз, на схилі літ вона залишилася за бортом. Тому стоїть тут. Аби не просити милостині – продає ліхтарики.

Праворуч від мене повз її суперник. Його ноги були дивно закручені між собою. Таке враження, що хтось їх прикріпив задом на перед і зав’язав на вузол. Пробираючись крізь людей на старих костилях  він просив гроші на операцію. От чому такі люди викликають в мене лише відчуття огиди? Проте вагоні я одна сиділа з таким виразом на обличчі. Інші кидали йому гроші: хто гривню, хто дві, а хто більше. Бабуся засмутилася. Увагу вона втратила. Інвалід з страшними ногами зіпсував їй всю торгівлю.

Чому людям легше подати наглому брехуну, який не хоче нічого міняти в своєму житті, аніж купити той злощасний ліхтарик? Скинулися б також по гривні і купили б його! Бабця хоч працює! Останнім часом тісно доводилося спілкуватися з інвалідами. Я побачила їхню буденність своїми очима. Ніхто з них не кинутий напризволяще. Вони всі гуртуються і допомагають один одному. Вони чисті, охайні, привітні, ТАЛАНОВИТІ і виховані. Зовсім не такі, як отой  бомж у метро. На яку операцію він складає гроші? Йому 30! Ноги зрозуміло перекривленні ще з народження. Чому його не прооперували у дитинстві? Сирота? Мами не було? Якщо він виховувався в інтернаті, тоді у нього повинні бути пільги і пенсія. Де вони? А ви знаєте, скільки коштує такса кришевим аби ті дозволили  митарствувати  у метро?? І я не знаю…Але, сподіваюсь, нема таких читачів, які вірять, що це безплатно?

Не мала при собі тоді грошей. Як завжди зарплата не очікувано  закінчилася на другому тижні після її отримання. Але в інший раз я куплю непотрібного ліхтарика і подарую його жебраку. Думаєте скаже дякую? Якби не так.

 


Открыть | Комментариев 37

Музыка : Глюкоза - Снег идет  Настроение : перелякано-щасливий    

і я тут))


 

От на календарі 23.12.09, годинник показує 11.42 за Київським часом. Після 12 спроби мені вдалося зареєструватися на хайблогері)) Зовсім скоро я закину сюди все, що не поміщається в моїй голові...ну, що...привіт?

 


Открыть | Комментариев 27




Содержание страницы

Метки

Календарь
Ноябрь
ПнВтСрЧтПтСбВск
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Снежинки
ОБОЗ.ua